Легенда про село Привітівку
Було це все давним давно,
Як будувалось лиш село.
Через ліси, в краї далекі,
Панна їхала в кареті.
Як крізь болото проїжджали
На почт розбійники напали,
Хотіли панну грабувати,
Її ж саму в полон забрати.
Відважно панну захищали,
Солдати добре воювали,
Та не рівні були сили,
Тому людей багато вбили.
Але для тих, хто вірить в Бога,
Прийшла із лісу допомога –
Селяни в бій сміливо стали
Й відважно панну захищали.
Тікали злодії щодуху,
Та більш не сіяли розруху,
А панну повели в село –
Їй вже не боязно було.
В селі поїли й годували,
І в одяг чистий одягали,
І їй дали нову карету,
Бо все ж дорога ще далека.
І вже, коли з всіма прощалась,
У старця панна запитала,
Бо всім подякувать хотіла,
Проте, як саме, ще не вміла:
«Скажіть одне, що я не знаю:
Яке ім’я село це має?
Я хочу людям прислужитись
Від них вельможі уклонитись».
«Ніяк не зветься це село,
Як є без ймення, так й було!» -
У відповідь вона почула
Й від здивування аж здригнула.
Та через декілька хвилин
Сказала вона людям всім:
«Як в цім селі нема ім’я,
Його Привітним назву я».
Століть багато вже минуло,
Та ще існує те село,
Якому йменні панна дала, -
Привітівкою звуть його.
